Росія і НАТО – відносини без майбутнього

Багаті росіяни, незалежно від того, звідки у них гроші, мають у США і країнах-членах НАТО нерухомість, в портах стоять їхні яхти, в аеропортах – літаки. Але НАТО як і раніше вважається ворогом

Моє давнє радянське дитинство збіглося з черговим сплеском антинатівської пропаганди – газети і журнали рясніли карикатурами і статтями про те, як НАТО хоче захопити Країну Рад і погубити радянську народну демократію. Саме так і називали – «народна демократія», радянською недорікуватістю, як потім Генеральний секретар ЦК КПРС, «наш дорогий» Леонід Ілліч сказав, що «економіка повинна бути економною». Так ось, було це в часи дивом врегульованої Карибської кризи і планованої афганської. Від мого міста до афганського кордону було якихось 450 кілометрів, тому всі транспортні літаки, що летіли допомагати афганцям, «які обрали соціалізм», летіли прямо над нашим містом. Ми піднімали голови в небо і бачили сотні гуділих від натуги літаків, що вивозили гроші радянських людей на чужу війну.

Школярами, а потім студентами розглядали карикатури в «Крокодилі», де метр радянської сатири Борис Єфімов у кожному номері видавав нові малюнки – обов’язковий в смокінгу й циліндрі капіталіст крутив глобус або водив кривим пальцем по карті, щоб показати маршрути імперіалістичного НАТО з завоювання волелюбних соціалістичних країн. Ми тоді не знали, як, чому і ким було створено НАТО, ми насправді дивувалися тому, наскільки кровожерні були плани капіталістів, які бажають захопити нашу неймовірно щасливу радянську країну, в якій тоді не знали, що таке жуйка і джинси, але пишалися кирзовими чобітьми і сандалями ленінградської фабрики «Скороход». І багато хто вважав, що нам заважає жити саме НАТО, а не радянський Держплан, КПРС, комсомол і надбана за десятиліття радянської влади пригніченість населення.
Частина росіян виросла на натівській курятині, яку постачали великими партіями майже десять років і імпортують досі

Нинішній молоді непросто пояснити, що таке радянська пропаганда: з одного боку, тобі цілодобово втовкмачують, що щасливішої країни немає на світі. і коли вдається вистояти чергу і купити кілограм смердючих сосисок, то починаєш вірити, що десь там у Франції чи Англії не всім сосиски дістаються, а якщо дійдеш до прилавка, то вийде не кілограм, а півкіло найсмердючіших французьких сосисок, зроблених на м’ясокомбінаті імені Жанни д’Арк. З іншого боку, ми повинні були всіх ненавидіти – китайців, тому що вони «ревізіоністи», югославів, тому що вони нас зрадили, але більше всіх ми були зобов’язані ненавидіти НАТО. Зі шпальт газет і сторінок журналів, з екранів телевізорів і кінотеатрів, з рупорів радіо нам щодня говорили, що НАТО це щось на зразок величезного монстра, який клацає зубами, випускає смердючий дим з вогняної пащі, гострить свої пазурі, щоб усіх нас погубити.

Приблизно з середини 1970-х років нарівні з газетними і телевізійними «страшилками» в Радянський Союз стали проникати ідеологічні підривні матеріали – жуйки, цигарки, джинси, «пласти» – вінілові платівки з роком і джазом, журнали, відеокасети. Працівники посольств і раніше привозили, але тепер НАТО стало проникати якщо не в кожен будинок, то в свідомість багатьох людей, які вирішили поміняти тягучу цукерку «Тузик» на жуйку «Huba Bubba». У радянській пропаганді стали публікувати карикатури і статті про стиляг, які зраджували радянський спосіб життя і клюють на чужорідні для борця за ідеали комунізму дрібнички. Ось тоді ставало зрозуміло, що НАТО – це смачні, не бачені в СРСР продукти і красиві речі, які можна дістати тільки у спекулянтів.

До кінця 1980-х років НАТО не те щоби полюбили, всі радянські люди розуміли, що «ніжки Буша», товстенькі курячі стегна, звідти – з НАТО. Що порожні прилавки магазинів – результат санкцій, до яких руку доклав НАТО – не прямо, не рішенням ради міністрів оборони або закордонних справ, а керівництва країни, засновника НАТО. Поступово карикатурний дядько Сем у казанку і в жилетці з американського прапора пробрався чи не в кожен будинок: тоді американці не тільки постачали куряче м’ясо в голодний Радянський Союз, а потім і в незалежну Росію, а й оплачували виробництво птахівництва на російській території.

Частина росіян виросла на натівській курятині, яку постачали великими партіями майже десять років і імпортують досі. З перших років незалежності Росії НАТО стало присутнім у кожному будинку – всім стали доступні джинси, і навіть якщо їх шили у В’єтнамі або Таїланді, вони були американським символом, що обтягує круті сідниці російських дівчат і стають предметом гордості хлопців з колишніх колгоспів. А потім кінотеатри заповнили голлівудські фільми, на телебаченні Зикіну і Кобзона розбавляли Майклом Джексоном і Мадонною, в кросівках ходили майже всі, навіть якщо їх склеїли в Єревані. НАТО був на тілі майже кожної молодої людини, що купувала футболку з малюнками орла або американського прапора.

Радянська пропаганда, що колись сиділа в головах людей, поступово зникала, люди вже не боялися говорити і навіть думати про НАТО. Борис Єфімов покаявся і приніс до редакції Радіо Свобода свої карикатури радянського часу, на яких журналісти були зображені з роздвоєними язиками, з яких капала отрута. Михайло Горбачов уже зустрічався з Рональдом Рейганом і Джорджем Бушем-старшим, отримуючи від кожного порцію поплескування по плечу. Потім Радянський Союз припинив своє існування – з об’єктивних причин, як кажуть лікарі, «несумісних із життям». Звичайно, НАТО особливо і не шарілося, не приховуючи радості від зникнення «імперії зла».

Незважаючи на те, що відкривалися архіви, з’явилися публікації про НАТО, з яких можна було дізнатися, наприклад, про причини створення Північноатлантичного блоку, і однією з них було захоплення радянськими військами країн Східної і Центральної Європи в останній рік Другої світової війни. Про те, що НАТО, насправді, перш за все політична організація, а потім уже військова. Що в Брюсселі, штаб-квартирі НАТО, працюють дипломати, а командування знаходиться в іншому невеликому бельгійському місті Монс. Що перш, ніж почати будь-яку операцію, ведуться довгі переговори, консультації, триває пошук компромісів, перш за все тому, що будь-яка війна – це смерть і солдатів, і випадково потраплених під обстріл мирних жителів. Для СРСР, а потім і путінської Росії НАТО – це пугало внутрішнього вживання, коли заздрість у Кремля до альянсу приховати складно, але необхідно робити все, щоб населення його постійно боялося. І коли населення живе думкою «аби не було війни», то його можна спокійно посилати на численні війни.

Всі роки свого існування з 4 квітня 1949 НАТО було подразником для радянської влади – вони розуміли, що ця організація не дасть їм далі просуватися вглиб Європи і захоплювати країни, щоб насаджувати там марксизм-ленінізм. Тому в пропаганді завжди був зовнішній ворог – США і НАТО, хоча зрозуміло, що це практично одне і те ж, до альянсу приєдналися європейські країни, а зі вступом Туреччини, Азія стала зближуватися з альянсом. Зараз членами НАТО є 29 країн, на шляху до інтеграції ще чотири країни, в тому числі Грузія і Україна. Єдина країна-член НАТО, яка не має власної армії взагалі, це Ісландія. Для багатьох нових країн НАТО – гарант безпеки, як і раніше – від загрози нападу з Росії.

В арміях країн НАТО близько 4 мільйонів військовослужбовців, найдосконаліша техніка й озброєння. Витрати на 2015 рік склали 892 мільярдів доларів. Штатна чисельність військовослужбовців російської армії – трохи більше одного мільйона, бюджет – близько 80 мільярдів доларів. Ця невідповідність і відставання в технологіях викликає істерику в російській пропаганді, але, крім підтримки одуреної частини населення, протистояти НАТО у Росії немає можливості. Однак телебачення не припиняє спроб переконувати росіян в тому, що майже всі проблеми в Росії – від НАТО, яке всіх підряд убиває і постійно захоплює чужі території. Але найпростіший підрахунок військових операцій і воєн знову ставить Росію, як і в минулому СРСР, в положення постійного і безапеляційного брехуна.

З часу створення НАТО в 1949 році, Радянський союз брав участь в численних війнах – і як безпосередній учасник, і як постачальник військових радників, озброєння, боєприпасів і техніки.

Таким чином радянська, а потім і російська армія безпосередньо брала участь у 31-му військовому конфлікті або багаторічних війнах. Сили НАТО за цей період брали участь тільки в шести військових операціях – на території Югославії, Афганістану, Іраку та Сирії. Інші випадки застосування армій НАТО пов’язані з операціями з підтримання миру в різних частинах світу, як, наприклад, контроль за проведенням операції широкої коаліції «Буря в пустелі» в Перській затоці під час війни між Кувейтом та Іраком, морська і повітряна блокада території Югославії. Або операції НАТО з протидії піратської діяльності біля узбережжя Сомалі. Список всіх операцій НАТО є в інтернеті і ознайомиться з ними не стане проблемою.

Зараз у відносинах Росії і НАТО, а точніше в їх відсутності, новий період – Кремль страшенно незадоволений зближенням з альянсом Грузії та України. Причому, якщо у Грузії це виходить давно і вельми успішно, і Росія намагається їх не помічати, то українське зближення розцінюється Москвою як зрада і щонайменше близький кінець світу для російських імперських амбіцій. Звичайно, Росія вже не та, що була чверть століття тому, і багато досягнень ширвжитку країн НАТО, як і науки, мистецтва, доступні росіянам, багато з яких вважають це само собою зрозумілим. Багаті росіяни, незалежно від того, звідки у них взялися гроші, мають у США і країнах-членах НАТО нерухомість, в портах стоять їхні яхти, в аеропортах – їхні літаки. Але НАТО як і раніше вважається ворогом, який комусь загрожує.

http://nv.ua/ukr/opinion/panfilov/rosija-i-nato-vidnosini-bez-majbutnogo-2015029.html