Грузинський журналіст Олег Панфілов: Чи є сенс говорити з «ватником»?

Марія Горбань 1 версія для друку
Грузинський журналіст і письменник Олег Панфілов каже, що багато людей збожеволіло б, якби нині вийшов чесний підручник історії Росії.

Олег Панфілов десять років очолював Центр екстремальної журналістики Спілки журналістів Росії, проте мусив виїхати, відчуваючи загрозу з боку Кремля. Він відкрито виступив проти російського вторгнення до Грузії, та зрештою саме ця країна його прихистила. Тепер Панфілов викладає в Університеті Ілії у Тбілісі та займається питаннями боротьби з російською пропагандою.

Останні два роки Панфілова можна часто бачити в Україні: він допомагав команді грузинських реформаторів, залучених постмайданною українською владою. У тернопільському видавництві «Мандрівець» він видав першу свою україномовну книжку — «Антирадянські історії». Її завданням було розвінчати міфи, якими мешканців пострадянських країн годували майже століття — і далі годують російські ЗМІ.

Своїй другій книзі, виданій в Україні, Олег Панфілов дав назву резонансної колонки, написаної два роки тому: «Розмова з ватником». Це видання автор презентував під час 24-го Форуму видавців у Львові, розповівши, чи можна змінити людей, яких він називає «ватниками».

MediaSapiens публікує найцікавіші тези з його виступу.

Рівень совковості та кількість людей, яких я називаю «ватниками», в Україні є дуже великими. Адже Україна була під окупацією понад триста років, і весь цей час потерпала від цензури і пропаганди. Ця окупація була не лише територіальною, а й ментальною. І саме з наслідками останньої українці досі борються.

Грузія була під російською окупацією менше двох століть. До того грузини дуже довго мали власну державу. Тому вони легше позбуваються наслідків ментальної окупації, хоча також роблять це невеликими кроками.

Важливо пояснювати українцям, що все, що відбувається нині, є результатом ворожої, окупаційної політики.

Люди повинні цікавитись історією, але справжньою, а не вигаданою. Наприклад, якщо видати нині чесний підручник історії Росії, чимало людей просто збожеволіє. Адже внаслідок цензури і пропаганди росіяни вже не перше століття вірять у вигадки. Саме цензура і пропаганда перетворює громадян на «ватників». Це свого роду психологічний вірус.

Директор видавництва «Мандрівець» Богдан Фенюк та Олег Панфілов

Книжка не може виправляти людей, вона лише розповідає про них. Змінити того, хто став «ватником», неможливо — так само, як неможливо зробити вовка з зайця. Потрібні зовсім нові люди, які з’являться через одне-два покоління. Коли зникнуть із вулиць серпи-молоти, пам’ятники і все, що нагадуватиме про радянський режим, люди почнуть думати по-іншому.

Після здобуття незалежності українцям більше двадцяти років видавалося, що вони відірвалися від Москви. Але російська пропаганда не припиняла на них упливати. Так, 2008 року, коли Росія напала на Грузію, тамтешня Рада національної безпеки проводила моніторинги. Один із них засвідчив: майже 80 % українських журналістів отримували інформацію про війну у Грузії з російських джерел. А тепер ми бачимо, зокрема, на прикладі висвітлення конфлікту Саакашвілі з Порошенком, що українські журналісти й надалі не приділяють достатньої уваги вивченню першоджерел.

Головною ознакою українських «ватників» є те, що вони не знають законів своєї держави й не вважають за потрібне з ними знайомитися. Головне, чого досягли більшовики, — перетворення людини на правового нігіліста, який знає, що не має жодних прав, і не цікавиться законами. У Грузії була схожа ситуація. Після Революції троянд, коли почалися реформи, був ухвалений закон, за яким за ґрати потрапляли не лише ті, хто бере хабарі, а й ті, що їх пропонують.

Волі суспільства не досить, аби позбутися совковості. Для цього потрібна ініціатива держави й рішучі дії. Коли Росія напала на Україну, вимикати російські канали потрібно було відразу. У Грузії це зробили буквально в перший день вторгнення. І за п’ять років, що ці канали були вимкнені, вдалося полікувати суспільство.

Є ще багато способів позбутися впливу російської пропаганди. Українське суспільство загалом готове до цього, а ось політики — ні. У своїй схильності до брехні вони дуже схожі на російських. До того ж не бракує «ватників» і серед тих, хто називає себе українською політичною елітою.

http://www.osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaportret/gruzinskiy_zhurnalist_oleg_panfilov_chi_e_sens_govoriti_z_vatnikom/