“Росія розвалиться, бо 190 народів на її території нічого не об’єднує”

Залишити пам’ятники тоталітаризму – те саме, що повісити на стіні портрет убивці свого батька, – каже історик Олег Панфілов

Хто такий “ватник” і чим він відрізняється від “совка”?

– Найкращий опис “совків” знайшов у Михайла Булгакова: “Розруха не в клозетах, а в головах”. Радянського Союзу вже нема, “совків” – теж. А їхні нащадки – це “ватники”. Від нормальної людини зовнішньо їх не відрізнити. Всі користуються тими самими магазинами, перукарнями.

Одна з ознак “ватника” – віра в радянську ідеологію. У те, що Сталін і Ленін – великі люди. Він не хоче знати, скільки мільйонів вони знищили.

Друга ознака – впевненість у тому, що Росія – велика держава і її ніхто не переможе. На запитання: “Навіщо її перемагати?” – відповісти не може.

Третя і головна ознака – правова безграмотність. Це відділяє сучасну людину від радянської. “Ватники” були створені в умовах, коли не було законів.
Олег ПАНФІЛОВ, 60 років, історик. Народився 7 вересня 1957-го в місті Ленінабад у Таджикистані. Закінчив педагогічний інститут. Працював учителем малювання. Потім – в Інституті історії Академії наук Таджикистану. Коло інтересів – археологія, історія культур народів Центральної Азії, етнографія. Засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики. Публікувався в Росії, США, Пакистані, Ірані, Ізраїлі, Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, Швеції. Написав сценарії восьми фільмів і 35 книжок. У тернопільському видавництві ”Мандрівець” українською вийшла його книжка ”Розмова з ватником”. Співзасновник громадських організацій – Фонд Вахтанга Кікабідзе, Georgian International Media Center і HGO Resourse Center. Емігрував із Росії в Грузію 2009 року. Отримав громадянство. Професор тбіліського університету Іллі. Має доньку Тетяну від першого шлюбу. Дружина Оксана – галерист
Олег ПАНФІЛОВ, 60 років, історик. Народився 7 вересня 1957-го в місті Ленінабад у Таджикистані. Закінчив педагогічний інститут. Працював учителем малювання. Потім – в Інституті історії Академії наук Таджикистану. Коло інтересів – археологія, історія культур народів Центральної Азії, етнографія. Засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики. Публікувався в Росії, США, Пакистані, Ірані, Ізраїлі, Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, Швеції. Написав сценарії восьми фільмів і 35 книжок. У тернопільському видавництві ”Мандрівець” українською вийшла його книжка ”Розмова з ватником”. Співзасновник громадських організацій – Фонд Вахтанга Кікабідзе, Georgian International Media Center і HGO Resourse Center. Емігрував із Росії в Грузію 2009 року. Отримав громадянство. Професор тбіліського університету Іллі. Має доньку Тетяну від першого шлюбу. Дружина Оксана – галерист

Як спілкуватися з ними?

– Опонувати “ватнику” – все одно, що в архіві КДБ розповідати Путіну про історію радянських репресій. Він смикатиметься, покриватиметься плямами, пітнітиме й шипітиме. Якщо бажаєте щось обговорювати з “ватниками”, то приготуйтеся – вони перейдуть на матюки. На пропозицію ознайомитися з документом або переглянути відео, почуєте лайку. Вони швидко втрачають самоконтроль, але здаватися не збираються.

“Ватники” народжені для того, щоб усі знали: вони завжди у всьому праві, навіть якщо нічого не читали й не бачили. Спілкуватися з ними практично неможливо. Кожен день стикаюся з цим у соціальних мережах. Блокую тих, хто набридає хамством. Цей психічний вірус неможливо ­вилікувати. В радянські часи люди формувались у суспільно-сімейних умовах. У моїй родині неможливо було стати ватником. Мого діда розстріляли 1937 року. Батько сидів як син ворога народу. Я теж кілька разів потрапляв за ґрати за суспільно-політичну діяльність. А більшість тогочасних людей виховані на радянському телебаченні.

Моя дочка живе в РФ, працює вчителем історії. Якось пояснила мені, чому в російських школах високий рівень націоналізму, шовінізму й фашизму. Діти повторюють за батьками: “Скільки хачиків і чорнодупих понаїхало в Росію”.

Це схоже на стан безпробудного п’янства. Але похмілля ж все одно приходить. В якийсь момент людей перестануть труїти ідеологією. Що тоді?

– Порівняння гарне – стан точно такий. Але алкоголіки рідко без лікарів припиняють пити, частіше помирають. Суспільство саме має протистояти. Держава теж повинна займатися цим. У Грузії вісім років діє закон про заборону радянської символіки. Цьогоріч хтось спорудив бюст Сталіна. Півтори години простояв. Поліція приїхала і знесла.

Чому важлива боротьба з радянськими символами?

– П’ять років тому я знімав фільм у Софії. Був мітинг біля найбільшого пам’ятника радянським визволителям. Насправді у Болгарії не загинув жоден радянський солдат. СРСР захопив країну без жодного пострілу 9 вересня 1944 року. А по всій країні більше 70 “монументів Альоші”(від неофіційної назви пам’ятника радянському солдату в болгарському місті Пловдив. – Країна). Інтелектуальна частина суспільства хоче, щоб їх прибрали. На мітингу я сказав: “Ви ж на стіні власного дому не будете вішати портрет убивці свого батька”.

Радянська історія така кривава, що нормальній людині соромно виступати за збереження її пам’ятників. У Тбілісі є Музей окупації. Там висить зображення Леніна 1924 року: він уже з’їхав з глузду й сидить в інвалідному візку. Музей окупації є у всіх балтійських країнах. І Україна має перевиховувати таким чином людей. Тоді вирости “ватником” буде важче.

Звідки у росіян така довіра до влади?

– Це зробили більшовики. Будували країну на страху й репресіях. Практично одразу після приходу до влади встановили залізну ­завісу. Люди не знали, що відбувалося за межами Радянського Союзу. Тоді було два вороги – зовнішній і внутрішній. Внутрішнього всі знали, а зовнішнього – ні. Він періодично змінювався. Коли Мао Цзедун посварився зі Сталіним, ворогом був Китай. Сполучені Штати були ним не завжди. Під час ленд-ліза (програма, за якою США передавали під час Другої світової війни боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти. – Країна) були друзями. Бо американці годували Радянський Союз яєчним порошком, консервами, зерном. Якби не вони, СРСР вимер би від голоду. Пізніше Штати почали вимагати від Сталіна, щоб пішов із захоплених Польщі, Угорщини, Болгарії. Радянська пропаганда оголосила їх ворогом.

Внутрішній ворог виховував ксенофобію, антисемітизм. Зараз антисемітизм пішов на другий план. На першому – кавказофобія, або азіатофобія. Держава тримається на ненависті і страху. Путін це підтримує. Перше, що він зробив на посаді президента 9 вересня 2000 року, – підписав “Доктрину інформаційної безпеки”. Це практично “Декрет про друк” Леніна. Той був на одну сторінку, а в Путіна – 36. На них тільки двічі зустрічається словосполучення “свобода слова”. І десятки разів: “інформаційна війна”, “інформаційна зброя”. З цього почалось відновлення радянської пропаганди. Путін захотів повернути СРСР. Це неможливо зробити без пропаганди й цензури.
”Радянська історія така кривава, що нормальній людині соромно виступати за збереження її пам’ятників”, – вважає історик Олег ПАНФІЛОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК бачить це так
”Радянська історія така кривава, що нормальній людині соромно виступати за збереження її пам’ятників”, – вважає історик Олег ПАНФІЛОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК бачить це так

Американський журналіст Девід Саттер казав, що Путін на початку своєї політичної кар’єри мав демократичні погляди. Це не так?

– Треба дивитися на відповідність слів справам. У моїй книжці про інформаційну блокаду Чечні є глава із цитат – виступів Путіна за перші два роки правління. Говорив як супердемократ. Але казав про свободу слова – і в той же час підписував доктрину інформаційної безпеки. Не треба слухати Путіна. Він говорить написане спічрай­терами. Не повірю, що в його чекістському мозку з’явилось щось демократичне. Це була гра.

Якось читав лекції в американському університеті Маямі. Розповідав, що таке російська свобода слова. Студенти не могли зрозуміти: “Як таке можливо? Після вбивства Анни Політковської (російську опозиційну журналістку застрелили 7 жовтня 2006 року. – Країна) чому ніхто не вийшов на вулицю? Коли закривали незалежні газети й телеканали, чому ніхто не протестував?”. Щоб пояснити, я мав прочитати курс лекцій з історії Росії. ­Мучився цілу ніч й не розумів, що їм завтра казати? І тоді вигадав казку. Уявіть собі зоопарк. Там живуть тварини, які представляють різні професії. Вовки – це журналісти. Вони спокійно жили, їх два рази на день годували. Єдиний їх обов’язок – рикнути кілька разів до відвідувачів. Вони народжувалися й помирали у тій же клітці. Першого директора зоопарку звали Ленін, другого – Сталін, третього – Хрущов і так далі. І от прийшов новий директор на прізвище Горбачов. Він відкрив клітки й сказав: “Вовки, ви вільні. У нас тут перестройка, гласність”. І вовки вибігли з кліток, подалися хто в ліс, а хто – в поле. Раділи, метеликів ловили. За деякий час зголодніли. Бо народилися в клітці. Їх ніхто не вчив полювати. А найновіший директор зоопарку на прізвище Путін сказав: “Ну що, вовки, як вам свобода? Хочете назад?”. І всі повернулися.

Після казки студенти сказали, що трохи почали розуміти суть проблеми. Бо в “Колгоспі тварин”, який написав Джордж Орвелл, – та сама історія (англійський письменник відтворив у романі поступовий перехід від ідей загальної рівності до диктатури і тоталітаризму. – Країна).

Ви прогнозували, що Росія розпадеться. Продовжуєте так вважати?

– Це – природний процес. Країна – штучна, склеєна із захоплених територій. Відбувалася асиміляція для створення єдиного народу. Їх називали “русскими”, потім – радянськими, далі – знов “русскими”. Штучність відчувається у всьому. На цій величезній території живе близько 190 народів, яких нічого не об’єднує. Що спільного у чукчі і чеченця? Культура? Релігія? Традиції? Навіть клімат – і той різний. Ця штучність підтримується винятково диктатурою. Щоб стати демократичною, Росія має розпастися.

На початку 1990-х були передумови для створення Сибірської, Уральської, Далекосхідної республік. Мало хто знає, що у ХVI–XVII століттях близько 150 років тривала російсько-чукотська війна. Чукчі захищали свою землю. А ще ж були: російсько-якутська, російсько-хакаська, російсько-бурятська війни.

Без знання історії створення Росії неможливо зрозуміти її майбутнє. А його нема. Є процес, який затягнувся. Це болото тхне, булькає, випускає смертоносний газ у вигляді воєн. Від нього немає нічого корисного.

Мені зазвичай кажуть, що в американців ситуація – подібна. Маю просту відповідь. Американці створили свою країну на ідеології свободи. Тому зробили її розвиненою. Внутрішній валовий продукт американського штату Каліфорнія такий же, як усієї Росії.

Вам закидають, що ненавидите росіян.

– У мене дочка і внуки – росіяни. Я ненавиджу ідіотів. Є ідіоти українці, є грузини – я їх так само ненавиджу.
Автор: Катерина ЛУК’ЯШКО

https://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_rosiya-rozvalitsya-bo-190-narodiv-na-yiyi-teritoriyi-nichogo-ne-obyednuye/802385