Урок Києву. Чого росіяни ніколи не розкажуть про Крим

Без реального статусу Крим можна повернути, але відродити не вдасться

Серед частини українців, судячи з деякими коментарів, побутує думка, що Крим після повернення в Україну має бути перейменовано в Таврійську область.

Таке ставлення нагадує мені російську політику, коли в 19 столітті після завоювання частини Бухарського емірату і Кокандского ханства було створено Туркестанський край – з абсолютно безвідносною назвою, мабуть, так вирішив хтось із чиновників, а може і сам цар-батюшка. Так само в 19 столітті російські окупанти перейменували Картлі-Кахетинське царство в Тифліську губернію, а Імеретинське царство – на Кутаїську. Російська влада, що за царів, що за комуністів, дозволяла собі вільність у назвах і кордонах, розпоряджаючись долями людей за своїм імперським визначенням, – пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Відлуння ми відчуваємо досі, у власне штучному етнонімі – «кримські татари», які себе багато століть називають «киримли», а «татари» – зневажлива назва всіх тюркомовних народів Російської імперії, у 19 столітті навіть азербайджанців називали «татарами», як і Хакасія – «абаканського татарами», кумиків – «дагестанськими татарами». Але що б не говорили російські історики і їх однодумці – сучасні українські ідеологи, Крим багато століть був державою, а «киримли» – державно утворюваним народом, який захопили, а його територію окупували.

Історія Криму і «Киримли» – найнеприємніше, про що не хочуть згадувати

Зрозуміло, що історія Криму і «киримли» – найнеприємніше, про що не хочуть згадувати ані Путін, ані інші російські творці міфу про «повернення» Криму: кримські хани багато попсували крові московським князям, у 1550-1560-х роках беручи в облогу володіння Іоанна Грозного, а у 1571 році, нарешті, Девлет I Гірей спалив ущент Москву. Всього за три години легенду про непереможність Іоанна IV Грозного зруйнував кримський хан, а його численні сини ще багато років дошкуляли зароджуваній імперії.

Кримське ханство у 18 столітті Російська імперія захоплювала не просто як територію, генерали знищували давнього ворога московитів, прекрасно знаючи історію. Коли у 1774 році уклали Кючук-Кайнарджийський договір, тоді мало хто розумів, що Росія має дивну властивість не виконувати домовленості, і через дев’ять років Крим був остаточно завойований. Саме цю частину історії вам ніколи не перекаже низькорослий російський вождь або його політтехнологи. Як і не розкажуть про те, що у християнського населення Криму ніколи не було проблем із мусульманамі – «киримли», вони з’явилися після того, як Олександр Суворов у 1778 році почав вивозити з Криму християн.

Хан Шагін Гірей уже здогадувався, що імперія щось замислила, але запобігти нічому не міг – Російській імперії потрібна була територія, а не населення. У 1770-х роках населення Криму становило щонайменше 500 тисяч осіб, серед них 92 відсотки були «киримли». До 1793 року чисельність Криму скоротилася в чотири (!) рази, до Туреччини втекла більшість корінного населення, так само, як у 19 столітті Російська імперія виселила з Абхазії понад 80 відсотків абхазів тільки тому, що вони були мусульмани. Як і на всіх околицях Російської імперії тут стали з’являтися поселення «слов’ян», створювалися «лінії», тобто здійснювалася політика розселення на кордонах імперії лояльних жителів російської та української глибинки, яким царі довіряли більше, ніж «бусурманам».

Цей екскурс в історію Криму і «киримли» потрібен для того, щоб у Києві нарешті зрозуміли, що півострів – не просто географічна чи територіальна одиниця, що передання Криму зі складу РРФСР до УРСР була частково спробою врятувати територію, якої не могли керувати прийшлі, а відновити Крим після руйнувань царського і радянського часу можуть тільки «киримли». Тільки той народ, який має в цій землі коріння, який вистраждав повернення після депортацій 19 і 20 століть – і царської, і радянської.

У Києві й до 2014 року не знали, що робити з Кримом: я пам’ятаю розповіді моїх друзів «киримли» про те, як вони сподівалися на Віктора Ющенка, як Меджліс підтримував його, а той прилетів до Сімферополя і навіть не звернув уваги на те, що вздовж дороги з аеропорту в місто стояли тисячі людей, вітаючи приїзд президента. Я дивувався наполегливості моїх друзів у Криму, які принципово розмовляли із представниками «русского мира» українською мовою, викликаючи у них роздратування і ненависть. «Киримли» завжди позиціонували себе українцями, громадянами України, прекрасно розуміючи, що вірити Росії з 18 століття у жодному разі не можна – знову обдурять.

Звісно, можна придумати Таврійську область, насадити київську владу, викупити прибережну зону і заробляти «бабло» на кримських пляжах. Але тоді чим відрізняється українська влада від російської? «Киримли» і так пережили період лихоліття, коли нібито українська влада Криму більше позиціонувала себе з Москвою, ніж із Києвом, а «русский мір» привільно себе почував на вулицях кримських міст, ображаючи корінне населення.

Ділити зараз «шкуру невбитого ведмедя» – заняття безглузде, але сучасна історія так швидко змінюється, що невідомо, що станеться найближчими роками і навіть місяцями, чи вистачить виконувати контракти Тимошенко, щоб утримувати окупаційні війська у Криму і представників «русского мира», які й раніше про Крим не турбувалися, а зараз і погтів. Але дурний той політик, який не думає про майбутнє, подвійно дурний той політик, який реально не уявляє перспективи розвитку Криму. І це майбутнє за «киримли»: саме вони знають, як відроджувати свою землю, як розвивати і що відновлювати.

Особлива цінність – діаспора, а вона, тільки турецька, – величезна, кілька мільйонів нащадків «киримли», які Російська імперія відірвала від батьківщини. І це не просто люди, а фахівці і бізнесмени, готові вкласти гроші в розвиток своєї історичної батьківщини. Але без політичної волі української влади це зробити неможливо, тому що ця влада, великою мірою, не знає, як відроджувати інші українські регіони, а тим більше, такий складний як Крим. У Таврійську область точно турецькі бізнесмени вкладатися не будуть.

Чим довше Київ буде відмовчуватися і грати в «кішки-мишки» з Меджлісом, тим більше розчарування буде накопичуватися у «киримли». Я це бачив у 2009 році після Ющенка, коли у моїх друзів опускалися руки і вони вже переставали вірити Києву, а Москві вони вже давно не вірили. У ідеологів української державності може з’явитися той самий імперський синдром, як у Москви, і тоді Крим перетвориться на банальну провінцію.

Такою в Києві бачать Таврійську область? Чи є взагалі бачення того, що очікує Крим і його корінних жителів? Підтримка номенклатури і видимість занепокоєння – вкрай мало для того, щоб підтримувати людей, які залишилися в окупації, необхідно робити реальні кроки, а не давати порожні обіцянки. Без реального статусу Крим можна повернути, але відродити не вдасться.

https://nv.ua/ukr/opinion/panfilov/urok-kijevu-choho-rosijani-nikoli-ne-rozkazhut-pro-krim-2464456.html