Росія слабшає з кожним днем

Країна все більше нагадує немічного дідка, який провів бурхливе, але марне життя – хапати не замислюючись, принижував із задоволенням, всіх погрожував вбити, працювати толком так і не навчився

Тепер цокаючи вставною щелепою, спостерігає, як всі його залишають – повільно, але впевнено.

Геополітична карта екс-імперії тепер нагадує клаптикову ковдру, коли велика частина околиць, або підчерев’я за Солженіциним, намагається вислизнути з чіпких спітнілих обіймів. Кремль мовчки проковтнув відхід балтійських країн, нервово і побрякуючи зброєю змирився з відходом Грузії, Молдови та Азербайджану, сил не вистачило утримати Туркменістан. Коли до імперії спиною повернулась Україна, стало зрозуміло, що інших утримати буде все важче і важче. Самим поступливим з регіонів була Центральна Азія, де в різному ступені місцеві диктатори обирали власний шлях, зберігаючи в пам’яті російські завоювання минулих століть, приниження образливою кличкою «нацмени», знищення релігії і традицій, – пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

На початку 1990-х років щось у Бориса Єльцина не вийшло – він розвалив вже неживий СРСР, маючи намір створити співдружність на колишніх принципах прихильності до імперського центру. Місцева номенклатура з колишніх колег Єльцина по КПРС виявилася спритніше – їм набридло підкорятися Кремлю, їм захотілося бути не помісними феодалами, а правителями і вождями. Про Туркменістан писати особливо нічого – отримавши статус «нейтральної держави» від ООН, країна живе за старими племінним принципам, обидва вождя відчули смак нафтодоларів і замкнулися в собі. У Таджикистані російські війська успішно ініціювали п’ятирічну громадянську війну, привізши на танку диктатора, який править вже 26 років. Киргизстан з «острівця демократії» перетворився на країну, де періодично відбуваються перевороти, але яка залишається вірною Кремлю.

Шлюбу по любові не вийшло, тепер він стає за розрахунком і зовсім з іншими партнерами

У Казахстану і Узбекистану було початкове суперництво – обидві країни прагнули стати центром центральноазіатської геополітики. Назарбаєву пощастило менше – населення вдвічі менше, ніж в Узбекистані, територія в чотири рази більше, і вся північна і частина західного кордону під пильним поглядом Кремля. До того ж в Казахстані зберігається значний компонент «русского мира», тоді як Узбекистан ще в середині 1990-их років обплутав свої кордони по периметру колючим дротом, відмовляючись від російських військових баз і різного роду радників. Після Баткенських подій 1999 і 2000 років в Ташкенті зрозуміли, що Кремль не відстане, і країна знову повернулася в ОДКБ. Через кілька років Узбекистан остаточно звідти вийшов і повертатися вже не хоче.

Ймовірно, центральноазіатські диктатори зметикували, що позбавлення від імперії потрібно починати з ідеології. Російськомовні Казахстану спочатку були проти, але потім звикли до того, що лідер країни Нурсултан Назарбаєв став повертати казахські традиції і майже втрачену в результаті радянської інтернаціоналізації казахську мову. До того ж вони з подивом дізналися, що Південне Предуралля і Південний Сибір стали «русским миром» лише в останні століття, насправді це була територія кочівників, де казахи ставили свої юрти аж до нинішньої Челябінської і Оренбурзької областей. Казахстан діяв повільно, але вірно: столиця країни була перенесена ближче до російського кордону, почалося інтенсивне використання казахської мови, топоніміка приведена у відповідність з граматикою казахської мови, було заявлено, що кирилиця буде замінена латиницею.

У Росії з Узбекистаном були складні відносини практично відразу, як тільки розпався Радянський Союз. Комуністичний лідер Узбецької РСР Іслам Карімов першим здогадався стати президентом ще радянської республіки, незабаром поміняв пам’ятники Леніна на Аміра Темура, Тамерлана, цурався участі в пострадянських організаціях. Іслам Карімов був обережною людиною, збудувавши державу на свій розсуд і отримавши від вдячного оточення неофіційний титул «великий тато» або «юртбаші». Від населення він отримував й інші, часто неприємні титули, адже до своїх підданих Іслам Карімов ставився ще більш насторожено – таємна поліція і звичайні міліціонери. Однак у Карімова був економічний потенціал – свій газ, родючі землі і працьовите населення. Додавши диктатури, колишній комуніст отримав країну, в якій, як виявилося, не було власного «шляху»: метання від турецької моделі до китайської, тиск Заходу і Кремля, збереження власного клану і жорстокі репресії. Новий президент Шавкат Мірзієєв заручився підтримкою Росії, полетівши після обрання в Москву. В останні місяці у Ташкента почалося потепління відносин із Заходом.

У середині травня Шавкат Мірзієєв зробив триденний візит до Вашингтона: зустрівся з Дональдом Трампом, представниками Пентагону, конгресменами і сенаторами. Сторони підписали понад півтора десятки документів в різних сферах. Після закінчення візиту Шавкат Мірзієєв зазначив, що США послідовно підтримують Узбекистан: «Після президентських виборів в Узбекистані і США відносини між нашими країнами піднялися на новий рівень. Назва прийнятої спільної заяви «Узбекистан і Сполучені Штати Америки: початок нової ери стратегічного партнерства» говорить сама за себе. Вона свідчить про наші прагнення, націлених на дальню перспективу». Підсумком стало обговорення розвитку торгово-економічного співробітництва, в тому числі в промисловості, енергетиці та транспортній сфері.

Кремль давно звик до того, що пострадянські лідери періодично відвідують США, повертаючись з пакетами цікавих проектів, але те, що Узбекистан підписав документи про військове співробітництво, стало для Кремля ударом. Був підписаний план п’ятирічного військового співробітництва: міністр оборони США Джеймс Меттіс під час зустрічі з президентом Узбекистану в Пентагоні подякував йому за підтримку операції НАТО в Афганістані, а також за «інтегрований підхід» республіки до сусідів в регіоні. Більш того, Трамп і Мірзієєв домовилися відновити спільну роботу в боротьбі з тероризмом і сприянні миру, стабільності та економічного розвитку в Афганістані. Мірзієєв сказав, що запропонував свою «повну підтримку» нової стратегії Трампа щодо Афганістану. Перед візитом до Вашингтона Мірзієєв прийняв в Ташкенті голову Центрального командування збройних сил США генерала Джозефа Вотела. Сторони обговорили співробітництво у військовій сфері, питання навчання узбецьких військовослужбовців в навчальних закладах США і оснащення армії республіки новими видами військової техніки.

Рафаель Саттаров, експерт мережевого аналітичного проекту Bilig Brains, прокоментував проекту «Настоящее время» мету візиту: «Це питання дуже складне, тому що «відлига» поки виходить від однієї людини, а не від безлічі, тобто все це завдяки лише одному Мірзіееву. Еліта як була під час Карімова інертною, пасивною і більш репресивною, такою і залишається. І Мірзієєв намагається змінити людей, я маю на увазі в його оточенні, у вищому керівництві, тих, кого вже неможливо змінити». Дивним чином, але в дні візиту президента Узбекистану в США стало відомо, що Киргизстан дав згоду про відкриття другої російської військової бази, Таджикистан також готовий прийняти посилення давно існуючої російської 201-ї дивізії.

Трохи раніше візиту Мірзієєва до США, Нурсултан Назарбаєв підписав закон, який передбачає забезпечення комерційного транзиту спеціального вантажу через територію Казахстану в зв’язку з участю США в зусиллях по стабілізації і відновленню Афганістану. Закон називається «Про ратифікацію протоколу про внесення змін до міжурядової угоди з США про забезпечення комерційного залізничного транзиту спеціального вантажу через територію Республіки Казахстан у зв’язку з участю США в зусиллях зі стабілізації і відновлення Ісламської Республіки Афганістан». Міністр закордонних справ Казахстану Кайрат Абдрахманов пояснив, що в 2017 році американська сторона звернулася з проханням внести зміни до чинного маршруту транзиту спеціального вантажу в Афганістан. «Зокрема, американська сторона запропонувала включити порти Курик і Актау в транзитний маршрут, що дасть можливість постачати спеціальний вантаж з території Азербайджану через Каспійське море в Казахстан, і далі залізничним транспортом через станції Сариагаш, Келес або Бейнеу – у Каракалпакстан в Узбекистані і далі до Афганістану», – сказав міністр.

У 2014 році Кремль змусив Киргизстан позбутися американської військової бази «Манас», що існувала з 2001 року як база НАТО, з 2009 року – як база ВПС США. Через рік Росія позбулася бази НАТО в Ульяновську, створеної для транзиту вантажів до Афганістану, після підписання Дмитром Медведєвим постанови, яка скасовує дозвіл на транзит озброєнь і інших військових вантажів НАТО до Афганістану через російську територію. Однак, Кремль нічого не може зробити з тим, що НАТО вже активно співпрацює з половиною пострадянських країн – три балтійські країни є повноправними членами альянсу, Грузія, Україна, тепер Казахстан і Узбекистан – мають тісні стосунки з НАТО. Ще одним ударом для Путіна стало відвідування 16 травня Білорусі представницькою делегацією Північноатлантичної блоку НАТО. В рамках заходу відбулися чергова щорічна нарада, присвячена участі в Процесі планування та оцінки сил програми Альянсу «Партнерство заради миру», повідомила прес-служба Міністерства оборони Білорусі.

Імперія наполегливо руйнується – Кремль намагається згладити свої проблеми, посиливши пропаганду, але в реальності ситуація все більше стає катастрофічною: партнери і друзі прагнуть налагодити власне життя, не бажаючи більше чути окрики і образи від Кремля. До всього іншого, у Вашингтоні на Транскаспійському форумі Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Іран, Казахстан, Грузія, Туреччина та Афганістан обговорювали проект будівництва трубопроводу в обхід Росії. Це проект повторює інший – Транскаспійську залізничну колію, яка швидше за все зацікавить Китай, адже країна вже відмовилася провозити свої вантажі через Росію.

Росія слабшає з кожним днем, після авантюр в Грузії, Україні та Сирії, відмовляючись від співпраці, колишні «брати» вважають за краще по-справжньому стабільний Захід знервованим умовлянням Кремля. Шлюбу по любові не вийшло, тепер він стає за розрахунком і зовсім з іншими партнерами. Вірменія взялася за власну корупцію, прем’єр Нікол Пашинян вже зробив обнадійливі заяви про зближення з ЄС і США. Білорусь готова відскочити в будь-який момент, розуміючи, що наступною жертвою після України може стати вона. Тільки Киргизстан і Таджикистан як і раніше залишаються в «коханцях», але у старіючої Росії вже немає того потенціалу, який привертав Бішкек і Душанбе. Імперії залишилося зовсім недовго.

https://nv.ua/ukr/opinion/panfilov/rosija-slabshaje-z-kozhnim-dnem-2479173.html