Сірий кардинал Путіна. Куди подівся Сурков?

Інтернет переповнений публікаціями, що базуються на чутках, чи залишиться в адміністрації нового-старого російського президента Володимира Путіна Владислав Сурков чи ні.

Говорити про цей незвичайний державний інститут, який контролює те, що відбувається на окупованих територіях, можна лише порівнянням з британським Міністерством у справах колоній (Colonial Office), створеним для ведення справ у Британській Північній Америі та інших колоніях Британської імперії в 1768-1966 роках.

Британські колонії давно отримали незалежність, а у Росії вони ще є – зі статусом «невизнані» або «частково визнані». Скрізь, де Кремль ініціював сепаратистські війни, російська армія допомагала їм «перемогти», а війська залишала нібито для захисту. Вийшло все те ж, що було в Британській Індії або Французькому Алжирі. Відмінність лише в тому, що Росія поки що не має наміру давати свободу тим, хто на початку сепаратистських воєн хотів її. Колонізація і її управління приймало різні форми – від Міністерства у справах СНД до управління президента Росії з соціально-економічного співробітництва з державами – учасниками СНД, Абхазією і «Південною Осетією». Крім них, у різних російських відомствах є підрозділи, що відповідають за присутність російських військ, ФСБ Росії, для виплати пенсій, допомог та інше, – пише Олег Панфілов для Крим.реалії.

Ще до перевиборів Путіна стали поширюватися чутки, що Владислав Сурков, «сірий кардинал» Путіна, може бути відправлений у відставку. Про його гріхи пізніше, тому що, врешті-решт, кілька тижнів тому стало відомо, що президентське відомство «з колоній» поділено між тим же Владиславом Сурковим, під чиїм керівництвом продовжують залишатися українські окуповані землі, а Абхазія і «Південна Осетія» віддані новому керівнику – Олегу Говоруну, начальнику управління президента Росії з соціально-економічного співробітництва з державами – учасниками СНД, Абхазією і «Південною Осетією». Таким чином, Сурков позбувся ласого шматка, спокійних зовні грузинських територій, але куди більш цікавих порівняно з Придністров’ям.

Він як і раніше займається Донбасом, що свідчить про те, що Путін його не залишить без діла

Чому Сурков надовго затримався в позиції контролера над окупованими кавказькими територіями? Трохи про «героя», під чиїм контролем формувалася нинішня політична еліта Абхазії і «Південної Осетії». Асланбек Дудаєв (справжнє ім’я і прізвище Суркова згідно з деякими даними – КР), якого чеченські родичі звали Асік, народився у Зої Антонівни Суркової від Андарбека Данілбековича Дудаєва 21 вересня 1964 року. Через кілька років, як повідомляє офіційна версія біографії, батько став служити в ГРУ, брав участь у ряді спеціальних операцій у В’єтнамі. Однак періодично в публікаціях факт служби у військовій розвідці особливо підкреслювався, зокрема і з тією обставиною, що новоспечений Владислав Юрійович служив у Радянській армії, за свідченням міністра оборони Росії Сергія Іванова, проходив строкову службу в спецназі Головного розвідувального управління. Уявити собі Суркова в образі Рембо дуже важко, але після служби він влаштувався працювати охоронцем Михайла Ходорковського. Був це 1987 радянський рік, і навіщо комсомольському чиновнику охоронець – загадка становлення нової пострадянської бізнес-еліти.

Вся подальша діяльність, аж до появи Суркова в коридорах влади як помічника керівника адміністрації президента Росії в 1999 році була пов’язана з його пошуком свого місця «ближче до сонця» як піарника і вигадника. Йому приписують ідеї створення кількох партій влади і молодіжних організацій, він звертає на себе увагу нового господаря Кремля, особливо, коли в 2003 році придумує спосіб прив’язування Чечні до Росії після двох воєн і недовіри більшості чеченців. Важко сказати, чи заговорили гени, але, найімовірніше, Рамзан Кадиров і вся система нової Чечні – теж дітище Суркова.

20 вересня 2013 року Сурков в черговий (третій) раз зайняв посаду помічника президента Росії, отримавши чергове завдання зайнятися питаннями взаємин з Абхазією і «Південною Осетією», а також підтримкою проросійських сил в Україні. Одночасно він контролює діяльність ЗМІ і, судячи з усього, зміцнює пропаганду, яка отримала офіційний статус в російській Доктрині інформаційної безпеки, підписаній Путіним у вересні 2000 року – відтоді бути журналістом-державником стало почесно і прибутково. Тепер у Суркова, що представляє себе піар-фахівцем і політтехнологом, були розв’язані руки, слухняне телебачення пояснювало ситуацію в країні і світі, так як вибудовував її Сурков і його колеги в адміністрації президента і в уряді.

Сурков – натура романтична, пише вірші і тексти до пісень, нібито захоплюється симфонічною музикою і складає власні опуси, написав роман «Околоноля», спілкується з рок-музикантами, сам грає на гітарі. Якщо хто сплесне руками і вигукне про творчу та обдаровану особистість, то не матиме рації, оскільки в Росії багато диктаторів «бавилися» творчістю – від Сталіна до Андропова, а обдарованість у «віршоплетінні» і знанні нотної грамоти – не виняток для сучасного кремлівського чиновника. Путін «чижика-пижика» на роялі вистукує. Однак в політиці він більш консервативний, звик спілкуватися з підконтрольними територіями і політиками жорстко і безкомпромісно, ​​дотримуючись завжди однієї мети – вони повинні беззастережно підтримувати російську політику.

Чому все-таки Суркова поперли? Він же був такий активний, часто їздив до Абхазії, спілкувався з усіма «президентами». У 2017 році в Абхазії сталася велика неприємність – ситуація була не просто вибухонебезпечною, вона загрожувала вийти з-під контролю Кремля. По-перше, в Абхазії майже щотижня відбуваються вбивства і зґвалтування. Про масштаби кримінальної ситуації маріонеткова влада воліє відмовчуватися, приховуючи офіційні цифри кількості злочинів. Якість злочинів змінилася – гвалтувати і вбивати стали не просто люди з кримінальними нахилами, а представники абхазької «еліти», люди з «шанованих сімей». Друга причина – активізація політичних опонентів нинішнього «президента» Абхазії Рауля Хаджимба. Оточення попереднього «президента» Олександра Анкваба вирішило взяти реванш – вони знайшли велику кількість компрометуючого матеріалу на Хаджимба, зокрема й пов’язаного з тим, як Владислав Сурков і його співробітники маніпулювали виборами в 2014 році.

Про це стало відомо випадково – після того, як хакери змогли зламати електронну пошту відомства Суркова. Восени 2016 року були розкриті документи, що хронологічно відносяться до 2013 і 2014 років, інші – за два роки, 2015 і 2016, – вивчаються українськими спецслужбами, оскільки відносяться до періоду Майдану, окупації Криму і конфлікту на Донбасі. Грузинська частина обмежена цим же періодом, коли була звичайна рутина – Кремль вирішував внутрішньополітичні проблеми окупованих Абхазії і «Південної Осетії», виділяв гроші для бюджетів «незалежних держав». У порівнянні з українськими, грузинські матеріали не настільки сенсаційні, вони лише підтверджували і без того відомі факти.

Однак і в цьому випадку опоненти чинного «президента» Абхазії угледіли не тільки маніпуляцію політичним життям з боку відомства Суркова, але й політичний пошук, а простіше – виявлення лояльних Кремлю людей серед так званої абхазької еліти. Цікавий документ має назву «Ключові фігури, з якими необхідно встановити відносини насамперед», в ньому якийсь співробітник апарату Суркова дає характеристики абхазькій номенклатурі. «Шамба Тарас Миронович – застрільник,«народний президент Абхазії»; спонукальний мотив – залишитися в історії (1938 р.н.); Міквабія Артур Артемович, член комітету з питань економічної політики – як медійне обличчя, адвокат асоціації; спонукальний мотив: син працює в Уряді Москви, жадає слави, грошей – приєднався до опозиції лише коли позбувся бізнесу; Кишмарія Мераб Ілліч, міністр оборони РА – Впливати через Міноборони РФ. Можна запропонувати Героя Росії; Танія Астамур Георгійович, співголова ФНЕА – спонукальний мотив: гроші + гарантії місця в майбутню конфігурацію владної моделі; Бутба Беслан Тіковіч, бізнесмен, депутат, Дзяпшба Леонід Юрійович, лідер «загальногромадянського Союзу Абхазії» – обидва потрібні для розколу Координаційної ради опозиції; спонукальні мотиви в обох: гроші і місце в майбутній конфігурації владної моделі».

Головна причина тривоги Кремля на окупованих територіях Грузії – навіть не стільки «еліта», скільки банальна крадіжка. Російський політолог Микола Силаєв зазначав непросту ситуацію, при якій Сурков був направлений контролювати «Південну Осетію». Після кризи 2011 року та корупційних скандалів навколо післявоєнної відбудови республіки куратором була призначена Тетяна Голікова, яка майже цілий рік з’ясовувала долю російських траншів. Після цього виснажливого для обох сторін процесу Тетяна Голікова перейшла до Рахункової палати, а місце куратора зайняв Владислав Сурков. Не менший масштаб злодійства і в Абхазії, але там хоча б щось виробляють і продають, на відміну від «Південної Осетії», що перебуває на повному утриманні Кремля.

Кого тільки не готували в наступники Суркова – від Модеста Колерова до Віталія Мутко. Зрештою, з’явилися імена двох фігур, які стануть генерал-губернаторами окупованих територій. Це Олег Говорун, новий начальник управління в адміністрації Путіна, і Сергій Чеботарьов, призначений міністром Росії у справах Північного Кавказу. І якщо перший – кадровий бюрократ, з 2000 року працює в адміністрації президента Росії, який також встиг півроку побувати міністром регіонального розвитку Росії (6 квітня 2018 року його включено до списку санкцій США). Друга фігура – полковник російської армії Сергій Чеботарьов, який в 2011 році займався президентськими виборами в «Південній Осетії», які виявилися найскандальнішими в історії республіки. Судячи з усього, нинішній «президент Південної Осетії» Леонід Тібілов – протеже полковника Чеботарьова, який до 2011 року командував російською військовою базою в Бамборо, Абхазія, брав участь в першій війні в Чечні.

Виходить, відносини Кремля та окупованих територій Абхазії і «Південної Осетії» стануть більш прагматичними, ніж за Суркова – романтичними і повними інтриг. З чим це пов’язано – важко сказати, в Грузії зберігають надію, що території рано чи пізно повернуться, а формалізованість відносин – лише як частина процесу повернення. Однак найближчим часом не варто спокушатися, як і не варто списувати з рахунків Владислава Суркова, він як і раніше фігура впливова, і де він випірне, припустити важко. Він як і раніше займається Донбасом, що свідчить про те, що Путін його не залишить без діла.

https://nv.ua/ukr/opinion/panfilov/sirij-kardinal-putina-kudi-podivsja-surkov-2480594.html