Злодії в законі. Про чорну діру сепаратизму

Якщо простежити кримінальне життя сепаратистських територій, то можна побачити закономірність – їх там ніхто не чіпає, злодії в законі живуть вільно, влаштовуючи один з одним розборки за райони впливу

Ректор Абхазького державного університету Аліко Гварамія заявив, що суддя російського Краснодарського крайового суду Олена Хахалєва у них ніколи не навчалася. Поставлено крапку в історії з фальшивим дипломом судді, що тривала два роки. Однак Хахалєва – не єдина, хто скористався послугами «чорної діри» сепаратизму, де не працюють закони. І Абхазія – не єдина територія для легального криміналу.

Рік тому історія Хахалєвої спливла після грандіозного весілля її дочки, коли з’явилися повідомлення про те, що у судді підроблений диплом. Навіть не про гроші, витрачені на весілля – $2 млн, яких у скромної судді просто не могло бути. Після публікацій про фальшивий диплом почалася процедура дослідчої перевірки, під час якої з’ясувалося, що Хахалєва нібито вчилася в Абхазькому держуніверситеті, а потім перевелася в Сухумську філію Тбіліського державного університету, який нібито закінчила в 1991 році, – пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

У цієї історії не було б продовження, якби не довгий кримінальний шлейф, який потягнувся після скандалу. Виявилося, що батько виданої заміж дочки Хахалєвої – Роберт Хахалєв, у минулому Зілпіміані – має вплив у кримінальних колах. Ще один герой історії, «злодій у законі» Резо Бухнікашвілі на прізвисько «Пецо», 3 серпня був затриманий в українському аеропорту Бориспіль. Давній знайомий Олени і Роберта Хахалєвих приїхав в Україну за підробленим паспортом через кілька днів після того, як був випущений на свободу достроково з в’язниці, відсидівши лише два роки з 27 років за вироком. У ЗМІ з’явилися фотографії, на яких Хахалєва перебуває з кількома кримінальними авторитетами, які, найімовірніше, і допомогли їй «організувати» сухумський диплом, перетворивши ветеринара за освітою на юриста і суддю.

Донбас пережив навалу російського криміналу в 2014-2015 роках

Ця історія – лише маленька деталь у відносинах з сепаратистськими територіями, у створенні яких кримінал грав і грає важливу роль. Достатньо пройтися меморіальними кладовищами полеглих у сепаратистських війнах і прочитати прізвища «героїв-визволителів», частину з яких поховано під прізвиськами. Так було практично скрізь, де докладала руку російська військова розвідка, яка тісно працює з іншими російськими спецслужбами, що мають архіви кримінального світу. Звісно, титуловані «злодії в законі» до воєн навряд чи мали безпосередній стосунок, але кримінальний світ завжди там, де війна і розруха. Можливість поживитися мародерством привертала величезну кількість «романтиків».

Донбас пережив навалу російського криміналу в 2014-2015 роках, коли добровольцями приїжджали за легкими грошима сотні «шнирів» і «бакланів», вважаючи, що зможуть заробити авторитет. Ігор Стрєлков (Гіркін) характеризував так зване «ополчення» просто – «кримінал, п’яні, бомжі, наркомани та інша шваль». Дуже схожа характеристика бойовиків у Народного фронту Таджикистану, очолюваного в 1992 році «бакланом» Сангаком Сафаровим і його кримінальними соратниками під час громадянської війни, ініційованої Росією. Так було у Придністров’ї, Карабаху, в Абхазії. Сама участь у протизаконному діянні ставила «добровольців» у розряд злочинців, вони рятували себе від переслідування, тільки ставши «героями» сепаратистських воєн, отримуючи нагороди від маріонеток і лояльне ставлення до себе з боку російської влади.

Якщо простежити кримінальне життя сепаратистських територій, то можна побачити закономірність – їх там ніхто не чіпає, злодії в законі живуть вільно, влаштовуючи один з одним розборки, перекроюючи райони впливу. Злодії в законі здійснюють свій вплив, спокійно живучи і перебуваючи у дружніх відносинах з маріонетковою владою. До того ж, на відміну від політиків, у криміналу немає ні державних кордонів, ні ліній окупацій. Наприклад, молдавський «законник» Володимир Москальчук на прізвисько «Макена» цілком собі дружить з придністровськими авторитетами з Тирасполя і Бендер, займаючись «розрулюванням» ситуації або спільно організовуючи замахи на бізнесменів, які відмовлялися платити данину. Ще з початку придністровської «незалежності» на початку 1990-х років на території абсолютно спокійно діяли банди «Лозинського», «Долини», «Карпо», «Гороха», «Армяна», «Жеки», «Вагіна», «Зеленого», «Малхаза», «Макени», «Патрона», «Огірка», який був убитий у серпні 2007 року.

Насправді кримінальних авторитетів тільки в Придністров’ї кілька десятків. Придністров’я чверть століття тому стало місцем тимчасового притулку кримінальних авторитетів, які переховувалися від переслідувань у пострадянських країнах, насамперед у Росії. Крім них, Придністров’я стало притулком для людей, які вчинили злочини проти держави. За даними газети Diena, Генеральна прокуратура Латвії висунула підозри Володимиру Антюфеєву у співучасті у вбивстві під час путчу 1991 року, він тоді командував ризьким ОМОНом. Тоді підлеглі Антюфеєва в центрі Риги відкрили вогонь по мікроавтобусу, внаслідок чого був убитий водій і важко поранений один пасажир. У вересні 1991 року Антюфеєв покинув територію Латвії і опинився у Придністров’ї, змінивши ім’я на Вадима Шевцова, через кілька місяців він очолив КДБ Придністров’я. У 2008 році, під час війни в «Південній Осетії», був призначений спецпредставником Придністров’я із взаємодії з абхазькими і південноосетинськими сепаратистами. З 2014 року він брав участь в анексії Криму, 10 липня 2014 року призначений першим заступником голови «ради міністрів ДНР».

Те саме привільне життя – у кримінала в Абхазії і «Південній Осетії», до того ж іноді здається, що в Сухумі влада багато в чому залежить від розташування злодіїв в законі. Щоб зрозуміти суспільно-політичне життя Абхазії, можна подивитися тільки три сайти – «президента Абхазії», primecrime.ru і «Преступная Россия». Часом вони конкурують один з одним щодо подій, обговорень і призначень. Здається, зовсім не треба чекати від уряду або чиновників будь-яких змін, оскільки вони залежать від російського бюджету, кримінальний світ Абхазії не залежить ні від кого, він живе своїм вільним життям, влаштовуючи розборки, перестрілки і обговорення власної ієрархії та її поведінки.

«Екс-міністр внутрішніх справ» Леонід Дзапшба 24 листопада 2010 року в інтерв’ю державній газеті «Республика Абхазия» пообіцяв, що в країні не буде більше так званих злодіїв у законі, і розповів про заходи, яких вживає очолюване ним відомство проти кримінальних авторитетів. Через два роки в сухумській лікарні помер злодій у законі Астамур Гулія, привезений туди з множинними вогнепальними пораненнями. З’ясувалося, що злодії нікуди не зникли, вони як жили, так і живуть в Абхазії своїм злодійським життям, а територію почали ділити Рауль Барцба («Пиза») і двоє його молодих партнерів – Алхас Авідзба («Хасік») і Астамур Шамба («Астік»). Загалом в Абхазії понад 40 злодіїв у законі, які періодично відбувають у Росію розрулювати свої проблеми – в Абхазії їм спокійно жити, якщо не влаштовувати конфлікти між собою.

«Сухумська» мафія колись займала верхні ешелони злочинного світу СРСР, вважаючись одним з чотирьох головних угруповань. Інші три – кутаїська, тбіліська і мегрельська, але цих витіснили після «революції троянд» з Грузії до Москви, а «абхазці» живуть на рідній землі і заробляють чималі гроші на абхазькому і сочинському туризмі. Знаменитий «Дід Хасан» (Хасан Усоян) деякий час жив у Гаграх і звідти керував злочинністю в масштабах всієї Росії. Ще один вид кримінальної діяльності – нелегальне переезення людей через кордон. Навколо прикордонного переходу Псоу годується цілий штат такого роду контрабандистів. Перевезення людини коштує чималих грошей, у складних випадках сума подвоюється. Тобто якщо вам треба втекти з Росії, то найпростіший шлях – в Абхазію. Незрозуміло, хто ці нелегали, але факт – за послугу беруть небагато, а попит стабільний і хтось цим живе.

Оскільки влада побоюється сваритися з криміналом, від якого багато в чому залежить благополуччя влади і спокій у суспільстві, то і міри покарання є дуже смішними. Якщо людина скоює вбивство, то її можуть судити і відправити до в’язниці в Дранду, однак є практика відпускати ув’язнених до родичів.

Формально людина начебто сидить у в’язниці, а в реальності живе в якомусь гірському селищі і тільки в місто не висувається, щоб не «спалити контору». Частково через цю причину в’язницю тут не дуже сильно бояться. У порівнянні з Абхазією, в «Південній Осетії» – благодать, злодіїв у законі на цій малесенькій території немає, оскільки немає економічних причин поживитися чимось або щось контролювати. Крадіжка – в основному державний привілей, коли крадуть представники влади, як брат колишнього «президента» Едуарда Какойти – Роберт, обвинувачений у розкраданні 28 мільйонів рублів. Була також банда кілерів, яку створив співробітник контррозвідки Олег Гагієв, відомий під прізвиськом «Боте» ще в 2007 році. До угруповання входило понад 30 осіб, включно з двома співробітниками міліції і одним співробітником прокуратури. Багато хто з учасників брав участь у збройному конфлікті у Грузії в 1992 році. Банда виконувала різноманітні замовні вбивства на території Росії, зброю кілери закуповували в Південній Осетії.

Історія з Оленою Хахалєвою, дружиною і подругою злодійських авторитетів – всього-на-всього маленький епізод у багатющому кримінальному житті сепаратистських територій. Багато політологів і експертів, зайнятих політичними прогнозами на майбутнє, мало звертають уваги на те, що в разі вирішення сепаратистських конфліктів і повернення територій їм доведеться зіткнутися з абсолютно іншим, неконтрольованим кримінальним світом, який навчився бути не тільки корисним сепаратистській владі, а й значною мірою впливати на населення. У Грузії вирішити цю проблему вдалося кардинально після «революції троянд», але чи готова влада Молдови та України усвідомити майбутню небезпеку?

https://nv.ua/ukr/opinion/zlodiji-v-zakoni-pro-chornu-diru-separatizmu-2502008.html