За чужий рахунок. Як події у Венесуелі ламають плани Росії

Події у Венесуелі руйнують так ретельно і титанічними зусиллями вибудувану політику визнання захоплених Росією територій

11 січня 2019 року Національна асамблея оголосила Хуана Гуайдо тимчасовим президентом Венесуели. Через дванадцять днів на мітингу в Каракасі він прийняв присягу і оголосив себе тимчасовим президентом, а його соратники заявили, що скасують визнання Венесуелою «незалежності» Абхазії і «Південної Осетії». У Сухумі і Цхінвалі почалася істерика.

За кілька днів до прийняття присяги Хуана Гуайдо в Каракасі урочисто провели інавгурацію Ніколаса Мадуро, на яку навіть прилетіли маріонеткові лідери Абхазії і «Південної Осетії». На офіційних сторінках в соціальних мережах опублікували десятки фотографій, на яких Анатолій Бібілов і Рауль Хаджимба на рівних перебували серед гостей церемонії, здебільшого дрібних і великих диктаторів, представників країн соціалізму, що доживає. Само собою, що політ в Каракас, як і попередні візити маріонеток, оплачувала Москва. А сам візит преса підносила як беззастережне визнання Венесуелою окупованих Росією сепаратистських територій, – пише Олег Панфілов для Крим.реалії.

Венесуельський режим Уго Чавеса визнав Абхазію і «Південну Осетію» 10 вересня 2009 року відразу після Росії і Нікарагуа. 12 липня 2010-го в Сухумі прибув посол Венесуели в Росії, за сумісництвом призначений «послом» в Абхазії, Уго Хосе Гарсія Ернандес – і дві країни встановили «дипломатичні відносини». У той же день посол вручив копії вірчих грамот у МЗС Абхазії. Грузія заявила протест, назвавши заяву Уго Чавеса «вкрай недружньою».

Знову діряве корито, порожній бюджет і танення туману спогадів

«Послом» Абхазії у Венесуелі був призначений колишній тренер з боксу 57-річний Заур Гваджава. Вибрали його з меркантильних міркувань: з 1998 року він був старшим тренером з боксу збірної Венесуели, жив у Каракасі, а тому на нього не було необхідності витрачатися – знімати житло і приміщення для «посольства». Єдиною міждержавною подією за весь час «дипломатичних відносин» була участь «міністра закордонних справ» Абхазії Заура Кові в похоронах Уго Чавеса, в 2015 році в Каракас прилітав Анатолій Бібілов як голова «парламенту».

«Посол» іншої окупованої території, «Південної Осетії», у Венесуелі не живе – це занадто дорого навіть для російського бюджету, тому він іноді відвідує Каракас, де в аеропорту його зустрічає неофіційний представник МЗС Венесуели, а «посол» Абхазії – як колега з сепаратизму. У прес-релізі з нагоди такого візиту вказували, що «на зустрічі обговорювалися поточний стан двосторонніх відносин між двома країнами і організаційні питання щодо приїзду делегацій Республіки Абхазія і Південної Осетії для участі в церемонії інавгурації новообраного Президента Боліваріанської Республіки Венесуела».

Головна подія відбулася 11 січня, інавгурація Ніколаса Мадуро. А 12 січня венесуельський диктатор зустрівся з грузинськими сепаратистами, були зроблені фотографії, зняті репортажі, щоб в Абхазії і «Південній Осетії» спостерігали за тріумфом Рауля Хаджимба і Анатолія Бібілова. Російські агентства повідомляли: «Інавгурацію Ніколаса Мадуро, крім Бібілова і Хаджимба, відвідали: делегація Російської Федерації на чолі з заступником голови Ради Федерації Ільясом Умахановим, президент Нікарагуа Даніель Ортега, голова Держради і Ради міністрів Куби Мігель Діас-Канель, президент Болівії Ево Моралес, президент Сальвадора Санчес Серен, віце-президент Туреччини Фуат Октай».

В день інавгурації Мадуро Національна асамблея Венесуели опублікувала заяву для преси, в якому було підтверджено намір Гуайдо взяти на себе повноваження президента. Парламентарії, в основному з опозиційних політичних партій Венесуели, послалися на статті 233, 333 і 350 Конституції країни, заявивши, що не вважають свої дії державним переворотом. Вони вказали на те, що багато закордонних держав не визнають легітимності обрання Мадуро на другий термін.

12 січня Гуайдо отримав лист від голови Вищого трибуналу юстиції Венесуели у вигнанні, який знаходиться в Панамі, із закликом взяти на себе повноваження президента Венесуели. 19 січня сили безпеки Венесуели затримали Гуайдо, але змушені були його відпустити, побоюючись різкої реакції Вашингтона. 23 січня по всій країні пройшли акції протесту під гаслом Sí, se puede! ( «Так, ми можемо!»), на яких, за словами Хуана Гуайдо, «народ повною мірою зажадав від Ніколаса Мадуро припинити узурпацію і поважати волю венесуельців». Увечері того ж дня Гуайдо прийняв присягу і проголосив себе тимчасовим виконувачем глави Венесуели – він формально прийняв на себе повноваження глави виконавчої влади замість Ніколаса Мадуро і пообіцяв покінчити з «тиранією і узурпацією влади».

Через кілька годин офіційний Вашингтон визнав законність дій Гуайдо, а слідом – майже всі держави американського континенту, крім Болівії, Мексики, Нікарагуа і Куби. 24 січня Грузія – єдина з пострадянських країн – офіційно визнала Хуана Гуайдо главою Венесуели, про це весь день заявляли прем’єр-міністр, голова парламенту і міністр закордонних справ. Резон у такій поспішності був єдиний – підтримавши свого стратегічного партнера, США, Грузія сподівається, що Хуан Гуайдо скасує визнання «незалежності» Абхазії і «Південної Осетії», а також відновить дипломатичні відносини з Тбілісі, розірвані після визнання сепаратистів у 2009 році.

Практично одночасно з Грузією почулася реакція з Сухумі і Цхінвалі: вона була звичайною, а лексикон – з радянської пропаганди, аж до повторення ідеологічних штампів про «все прогресивне людство» і «американський імперіалізм». Максим Гвінджілія, в минулому «міністр закордонних справ» Абхазії, відзначив, що народ Венесуели «сам повинен вирішити своє майбутнє», під народом на увазі не мільйони акції по всій країні, а режим Мадуро.

Лідер сепаратистів «Південної Осетії» Анатолій Бібілов був різкий і по-комуністичному феєричний: «Південна Осетія – одна з тих країн, яка потрапила під жорна демона під назвою Америка, яка забезпечила обмундируванням, озброєнням і технікою Грузію для знищення народу Південної Осетії, але завдяки Росії вирвалися з їх кривавих рук».

«Міністр закордонних справ Південної Осетії» Дмитро Медоєв теж приєднався до істерики: «Мадуро користується заслуженою повагою і авторитетом у своїй країні, і будь-які спроби внести хаос в цю країну – недієздатні». Він заявив, що «у подій в Венесуелі і революцій на Україні і в Грузії – один режисер»: «Процеси, які ми спостерігаємо в Венесуелі, в цілому нагадують ті кольорові – «рожеву» грузинську і «помаранчеву» українську – революції, які пройшли на пострадянському просторі, сценарій і замовник у них один і той же. «Парламент Південної Осетії» висловив «повну підтримку законно обраному президенту Венесуели Ніколасу Мадуро і засуджує грубе втручання Сполучених Штатів у внутрішні справи суверенної держави».

Підсумок істерії дуже цікавий – Абхазія відбулася заявою «міністерства закордонних справ», а з Цхінвалі не говорив і не коментував хіба що ледачий пастух з Джави. Дисонансом з «офіційною думкою» прозвучали коментарі користувачів соціальних мереж, які обережно, але негативно поставилися до «міжнародної» діяльності своїх лідерів.

Події у Венесуелі руйнують так ретельно і титанічними зусиллями вибудовувану політику визнання захоплених Росією грузинських територій. Ще недавно в Сухумі і Цхінвалі піднеслися духом, отримавши визнання від Сирії, навіть встигли туди злітати і потиснути руку диктатору Башару аль-Асаду, а тепер велике міжнародне майбутнє сепаратистів знову під великим питанням. Після Росії Венесуела виглядала великою вражаючою країною на карті світу, в порівнянні з маленькою Нікарагуа і карликовим Науру. І коли вона відкличе своє визнання, то картина буде нагадувати фінальну сцену з казки про рибака і золоту рибку – знову діряве корито, порожній бюджет і танення туману спогадів про «незалежність» за чужий рахунок.

https://nv.ua/ukr/opinion/za-chuzhiy-rahunok-yak-podiji-u-venesueli-lamayut-plani-rosiji-50003891.html