Нова російська істерика

20 липня учасники протесту в центрі Тбілісі відзначили своєрідний ювілей — 30 днів протестів, що розпочалися 20 червня

Протести не вщухають, вони відбуваються не лише у вечірні години, а й удень, і навіть зранку — у чорноморській резиденції російського олігарха Бідзіни Іванішвілі.

Звісно, російський МЗС, як годиться, назвав протест проти депутата Держдуми Росії Сергія Гаврилова, котрий мов той господар усівся в крісло спікера парламенту Грузії, провокацією. Напевно, так і було, тільки провокацією стала поведінка Гаврилова, а реакція політиків і населення стала всього лише відповіддю на те, що відбувається в Грузії останні майже 7 років, після перемоги в 2012 році на парламентських виборах «Грузинської мрії».

Практично відразу нова політична сила, створена російським олігархом Бідзіною Іванішвілі, заявила про зміну курсу Грузії у відносинах з Росією: тепер маленька кавказька країна не повинна бути в конфронтації з величезним, що у 265 разів перевищує за площею території, північним сусідом, а шукати шляхи порозуміння. Майже відразу Росія скасувала ембарго на імпорт грузинського вина і мінеральної води, потім цитрусових та інших продуктів, хоча від феросплавів Росія ніколи не відмовлялася. Чомусь імпорт вина, який становить не більше десяти відсотків надходжень до бюджету, а його російський експорт — ще менше, став таким собі символом відносин між двома частинами колишнього Радянського Союзу, — пише Олег Панфілов для Крим. реалії.

У всьому іншому колишні проблеми залишилися невирішеними — Росія категорично відмовляється відкликати своє визнання «незалежності» Абхазії і «Південної Осетії», женевські перемовини застопорилися і вже не мають жодного значення. Сподівання Кремля на те, що грузини звикнуть з втратою 20% території, вкотре не виправдалися 20 червня, коли частина населення вийшла на площу перед парламентом Грузії, протестуючи не тільки проти поведінки Гаврилова, а й загалом проти російської політики. Провідником російської політики протестувальники назвали Іванішвілі, і коли влада побачила впевненість у діях присутніх людей, то вирішила застосувати силу.
Мабуть, нинішній стан Грузії збережеться надовго

Відразу ж після розстрілу протестувальників в ніч на 21 червня правозахисна організація Human Rights Watch оприлюднила заяву, в якій закликала владу Грузії дотримуватися міжнародних стандартів при застосуванні сили. Головні претензії правозахисників — надмірне застосування сили, а також стрілянина по протестувальниках без попередження. У лікарні потрапили 160 учасників акції, двоє людей зазнали важкого пошкодження очей, що призвело втрати зору. Для Грузії це стало шоком, а влада не врахувала тієї обставини, що на площі зібралися не тільки прихильники опозиційних партій, а й студенти тбіліських університетів і старшокласники шкіл, які вже перебували на канікулах. Ситуація стала схожою на вибух.

Ще кілька днів політологи і експерти обговорювали мотиви поведінки обох сторін і приводи для активізації суспільства. Їх виявилося декілька і, в першу чергу, це невирішена проблема окупованих територій. Хай би як не відмахувалася Москва, до більш ніж 300 тисяч біженців з Абхазії і «Південної Осетії» додалося майже стільки нащадків — дітей і онуків, які народилися вже не на історичній батьківщині — в Сухумі або Гаграх, але вони мають право і вважають за потрібне вимагати повернення до домівок предків.

Тепер шторм почався не тільки в столиці, до акцій протесту приєдналися великі і малі міста — від Телаві в Кахеті до Батумі в Аджарії. Одночасно з акціями протесту — оголошення голодування декількома учасниками біля чорноморської резиденції Іванішвілі в Шекветілі. Олігарх зазвичай прилітає до Тбілісі на гелікоптері, побоюючись пересування на автомобілі територією країни, тому двічі на день над Тбілісі кружляє Eurocopter, який доставляє його в «бізнес-центр», а ввечері відвозить знову до берега Чорного моря. Але саме там і зібралися протестувальники, які ще до сходу сонця розбуджують олігарха за допомогою корабельних сирен і «вувузел».

Вимоги протестувальників ті ж самі — відставка міністра внутрішніх справ Гіоргі Гахарія, якого звинувачують в надмірному застосуванні сили. Але, як свідчить зйомка тележурналістів, спецназ перебував у дворі парламенту задовго до сутичок. Як припускають опозиційні політики та активісти, рішення застосувати силу було спонтанним і не пов’язаним зі «штуром» будівлі парламенту, а з бажанням влади залякати студентів і опозиціонерів. Численні кадри, а все відбувалося в прямому ефірі практично всіх телеканалів, показують, що спецназ розстрілював не тільки студентів, в тому числі і дівчат, а й навмисно стріляв по журналістах, їх постраждало понад тридцятеро. До вечора 21 червня на площі зібралося ще більше людей.

З кількох вимог учасників акцій влада задовольнили тільки одну — відмовитися від змішаної виборчої системи і залишити тільки списки — партійних кандидатів, без мажоритарних округів. Втім, це важко назвати поступкою, відповідні поправки до закону і без того набули б чинності за кілька років в зв’язку із запланованою зміною законодавства, але влада вирішила і це приписати собі як бонус. Головна вимога — відставка глави МВС — категорично заперечується. Як і проведення позачергових виборів, не чекаючи жовтня 2020 року.

У влади є резонне побоювання, що вона програє ці вибори: кілька днів тому найбільший американський соціологічний інститут IRI, що періодично проводить дослідження в Грузії, видав катастрофічний для «Грузинської мрії» результат — за прихильників Іванішвілі готові голосувати лише 26 відсотків виборців, тоді як за опозиційні партії — 29%. Ці цифри постійно змінювалися останні сім років, коли популярність партії влади стабільно знижувалася: населенню не подобається невиконання численних обіцянок, які роздавали в 2012 році — від зниження тарифів на комунальні послуги до підвищення пенсій, рівень безробіття, як і раніше, загрозливий.

Передача найпопулярнішого каналу «Руставі-2», що стала причиною нової російської істерики, вийшла в ефір за два тижні з початку протестів і стала не просто примхою відомого журналіста Гіоргі Габунія, радше — каталізатором настроїв. Реакція Москви була блискавичною і традиційною в своїх звинуваченнях — обматюкав Путіна Габунія, а «русофобською» назвали всю Грузію. Пропозиції знову ввести ембарго на вино і мінеральну воду, як і 13 років тому, викликали іронію — вже всім відомо, що Росія імпортує десь 5−6 відсотків виробленого в Грузії вина. Решта вживається всередині країни або постачається на нові ринки, створені після ембарго 2006 року.

З російськими туристами взагалі вийшли негаразди: в Грузії важко відрізнити просто тих, хто в’їжджає, від охочих витратити гроші на перебування і користування послугами. По-перше, в’їжджають етнічні грузини, які живуть в Росії, їх приблизно 300−400 тисяч, усі вони з російськими паспортами. Це означає, що вони їдуть в родові села або до міських родичів на свята або родинні урочистості. По-друге, послугами туристичних агенцій, як правило, користуються незаможні люди, для яких в Грузії побудовано велику кількість дешевих готелів і хостелів. Літаками користуються тільки 15% тих росіян, що прибувають до Грузії, решта приїздить або на власних автівках, або на автобусах через КПП «Верхній Ларс».

Путін вчасно схаменувся і скасував ще не оформлене ембарго, російський МЗС вже заявляє про повернення російських літаків, щоправда, глава МЗС Росії Сергій Лавров поставив умову — «стабілізація обстановки». Це викликало ще більшу лють у протестувальників у Грузії — Лавров відважився ставити умови країні, з якою за останні 27 років Росія чотири рази воювала, окупувала 20% території і продовжує повзучу окупацію. Грузія скасувала візовий в’їзд і створила туристичну інфраструктуру, зокрема й для того, щоб російські туристи змогли побачити перевагу системи, створену реформаторами — з кращою поліцією в Європі і абсолютно безпечною атмосферою в країні.

Акції в Тбілісі і перманентно в Батумі, Кутаїсі, Телаві, Зугдіді та інших містах тривають, вимоги ті самі — відставка міністра внутрішніх справ і проведення позачергових парламентських виборів. Політична атмосфера в країні за місяць змінилася кардинально — тепер на одній чаші терезів ідеологічно близькі «Грузинська мрія» і карликова проросійська партія «Альянс патріотів», що має в парламенті кількох депутатів. З іншого боку — всі великі і дрібні партії об’єднані в альянс опозиційних сил.

Можливо, російські консультанти і вимагали від «Грузинської мрії» зачистити інформаційний простір, але в Грузії Конституцією заборонені державні ЗМІ. До того ж в маленькій країні телебачення відіграє радше розважальну роль, основною комунікацією лишаються особисті відносини — країна компактна, всі один одного знають. Телеканал «Руставі-2» змінив власника, але змінити редакційну політику без силового тиску не може, а застосування сили може спричинити нову хвилю протестів, до того ж ще більшу, ніж поява російського депутата в парламенті.

Таке враження, що нинішній стан Грузії збережеться надовго — або протестувальники можуть домогтися виконання своїх вимог, або активність громадянського суспільства знизить рейтинг «Грузинської мрії» настільки, що з партії влади вона може перетворитися на карликову опозиційну, без певного майбутнього. Поки ж вона намагається виправити ситуацію, роблячи помилку за помилкою. За величезної кількості туристів ситуація виглядає дуже незвично — туристи вже занадилися приходити на площу в центрі Тбілісі і з цікавістю спостерігати за грузинським політичним життям.

У російської істерики з’явився додатковий стимул — 27 липня в Грузії розпочинаються багатонаціональні військові навчання Agile Spirit 2019, вже дев’яті. Вони триватимуть до 9 серпня, в них візьмуть участь три тисячі військовослужбовців з 14 країн-членів і партнерів НАТО: Грузії, США, Великої Британії, Латвії, Литви, Польщі, Норвегії, Бельгії, Болгарії, Греції, Чорногорії, Румунії, Туреччини та України. Особливість нинішніх навчань — вони стали одним із компонентів співпраці Грузії з США і НАТО, а відбудуться вони відразу в трьох локаціях — на військовій базі Сенакі, базі 2-ї піхотної бригади і на полігонах Орфоло і Вазіані.

Якщо зважати на те, що НАТО є найбільшим російським подразником в грузинській політиці, то можна очікувати нових заяв із Кремля, і залежно від реакції на них керівництва «Грузинської мрії», змінюватиметься формат протестних акцій.

https://nv.ua/ukr/opinion/protesti-v-gruziji-chomu-u-rosiji-isterika-ostanni-novini-rosiji-50033819.html