Ментальна проблема росіян. Чому Путін досі при владі

Політично активні борються з Путіним, а не з системою — в суспільстві навіть немає натяку на обговорення історії Росії останніх двох-трьох століть, коли створювалася імперія за допомогою захоплень, окупацій і анексій

Нікому не відомий за межами Санкт-Петербурга чиновник став не тільки главою величезної країни за часів недієздатного президента — він став могильником незміцнілої і немічної російської свободи слова. Почалося відродження традицій російської пропаганди.

Для появи Путіна в російській владі було кілька передумов, з яких найвагоміші і найривожніш для генералів-реваншистів — це розгул лібералізму і поразка в першій чеченській війні. З другою причиною радянські генерали в російському Міністерстві оборони готові були розібратися за всяку ціну. З першою були серйозні проблеми — Захід уже всерйоз думав, що в Росії настала демократія і навіть є свобода слова, а генерали вважали, що це якраз і губить «велику державу». Це мала бути нова людина, і її знайшли в адміністрації президента на посередній посаді. Потім пройшла швидка для підполковника КДБ кар’єра: рік — директор ФСБ, півроку — секретар Ради безпеки, до цього — портфеленосець Анатолія Собчака, — пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

У Росії відбулося те, що відбувалося раніше в СРСР — кар’єрі сприяла не діяльність і публічна політика, а група товаришів, що визначала, кому які посади обіймати. Росії потрібно було зберегти довіру Заходу, щоб заколисати його обіцянками продовжити демократичний розвиток, але водночас повернути те, про що мріяла група радянських генералів — «велику державу», радянську імперію хоч в якомусь вигляді, і «щоб НАТО близько не підходило до наших споконвічних кордонів». І це були кордони не Росії, а СРСР.

Щоб здійснити реванш, потрібно було придушити «заразу» — свободу слова і вільні вибори. Щоб начальників, як і раніше, призначали, а цензура створювала умови для відновлення пропаганди. Згідно з чекістською традицією створення громадської думки, треба когось вбити, щоб інші злякалися: 4 вересня 1999 року стався вибух у Буйнакську — вбито 64 людини, вибухи в Москві, 8 вересня — загинуло 100 людей, 13 вересня — ще 124, вибух у Волгодонську 16 вересня — вбито 18 осіб. Водночас не загинуло жодного державного чиновника, тільки невинні люди. Нікого зі співробітників ФСБ не звільнили за те, що допустив вибухи.
Путіну вдалося відновити багато з радянських традицій, і найголовніше — йому дісталося слухняне населення

У вересні 2004 року, через десять днів після трагедії в Беслані, Путін, виступаючи на розширеному засіданні уряду за участю губернаторів, сенаторів і депутатів, оголосив програму політичних реформ. Реформи зазвичай мають на увазі розвиток демократії і свобод, у Росії все навпаки — це нові репресії і обмеження свобод. Переляканий народ спокійно сприйняв скасування губернаторських виборів, як зазначалося, «у зв’язку з необхідністю зміцнення вертикалі влади для ефективнішої протидії терористичній загрозі». Після скасування виборів терактів стало помітно менше — мабуть, терористи злякалися обмеження свободи вибору.

Зі свободою слова було трохи складніше — суспільство вже звикло до волелюбного НТВ і його «Ляльок», до кількох газет і журналів, які помітно відрізнялися від пострадянської пропагандистської макулатури. Коли почався реванш на Північному Кавказі — друга чеченська, спецслужби обмежили передусім роботу журналістів, ввівши велику кількість обмежень і акредитацій, їх необхідно було отримати, щоб потрапити в Дагестан і Чечню. Тепер висвітлювати війну могли тільки державні ЗМІ і особливо довірені журналісти, які не братимуть інтерв’ю у чеченського опору, а скажуть все, що потрібно Кремлю.

Тепер світ нічого не знав про реальні події в Чечні, про застосування ракет і бомбардувальників, про килимові бомбардування і численні викрадення людей. Одночасно Путін заколисував Захід словами про свободу слова та необхідність «деяких» обмежень для «боротьби з тероризмом». Якщо у Заходу з’являлися сумніви в словах Путіна, то знову що-небудь вибухало, і знову гинули не державні чиновники, а звичайне населення.

До вересня 2000 року все було готово, щоб Путін почав чергові «реформи» — 9 вересня він підписав дивний документ, Доктрину інформаційної безпеки. Три десятка сторінок, в яких лише кілька разів зустрічається словосполучення «свобода слова» і є кілька десятків згадок про «інформаційну війну» і «інформаційну зброю». Ця Доктрина — не закон, це декларація про відновлення традицій радянської цензури та пропаганди. Тепер у Росії вводили посаду заступника губернатора з інформаційної безпеки, до обов’язків якого входив контроль за роботою місцевих телеканалів і редакцій газет.

Одним з головних пунктів Доктрини був цей — «доведення до російської і міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику Російської Федерації та її офіційної позиції щодо соціально значущих подій у країні та світі». А стратегічними цілями є «захист суверенітету, підтримка політичної та соціальної стабільності, територіальної цілісності Російської Федерації». З вересня 2000 року в Росії будь-яке слово стає зброєю, слово на адресу Путіна або будь-якого чиновника може бути розцінено як тяжкий злочин.

Далі, як і очікувалося, почалася зачистка інформаційного простору — знищення талановитої команди НТВ, закриття газет і журналів, приведення вільнодумства в стан державного однодумства. Дев’ять років правління Бориса Єльцина виявилися марними для становлення російської свободи слова, а підготовлені журналісти, які вже стали популярними і вирізнялися сміливістю і порядністю, дуже швидко повернулися в державне стійло путінської пропаганди. Позначилася відсутність традицій свободи слова, а тимчасовий стан виявився захопленням, але не професією, багато хто зрозумів, що державником бути вигідніше.

Звісно, обмеження, а потім і зовсім заборона на свободу слова були не миттєвим бажанням Путіна і генералів, плани у них були грандіозні і незабаром їх почали втілювати. Спочатку війна в Грузії 2008 року, куди пропагандисти вже відкрито їздили на танках і бронетехніці, писали бадьорі статті та репортажі про «доблесну російську армію», яка показала «боязким грузинам» свою силу. Само собою, вони не писали, чому війна готувалася кілька років, а закінчилася за п’ять днів, і чому російська армія поповзла з Грузії, так і не домігшись головного — усунення Саакашвілі і встановлення лояльного до Кремля режиму.

Інформаційна війна була частиною реальної війни, але вона виявилася неефективною через мовний бар’єр — у Грузії кількість тих, хто користовує російську мову, становить невеликий відсоток, і впливати на грузинське населення російська пропаганда не могла. Зовсім іншою ситуація виявилася для України, де і відсоток російськомовних більший, і тих, хто розуміє, — переважна більшість. Російська пропаганда і раніше активно впливала на українців у пропаганді «русского мира», але тепер почалася справжня війна.

За 20 років Путін створив новий інформаційний простір, відновивши радянську структуру агентств і телеканалів, додавши інтернет-сайти і розширивши Кримінальний кодекс, в якому тепер 6 (!) статей, які можуть безпосередньо карати людей за слово, що не сподобалося чиновникам. Уже в перші роки правління Путіна правозахисники фіксували по 50−70 кримінальних справ проти журналістів. Потім до «злочинців» приєдналися користувачі інтернету — учасники форумів і соціальних мереж. Ситуація стала реально схожою на ту, коли в СРСР саджали до в’язниці за анекдот або політичний жарт.

Путіну вдалося відновити багато радянських традицій, і найголовніше — йому дісталося слухняне населення, що любить «сильну руку» і по-рабськи сприймає будь-яке починання свого вождя: якщо Путін сказав, що «русский мир» — це краще, ніж «грузинський» або «український», то так і повинно бути. Кілька «кватирок» з видимістю свободи слова, але з незначною аудиторією, не можуть змінити ситуацію, але можуть контролювати інформаційний простір обмеженого кола опозиційно налаштованих людей. Аудиторія «Эха Москвы» зі слухачами в два мільйони людей — важлива, але незначна для політики аудиторія.

Всі ці роки міжнародні правозахисні організації включають Путіна до списку «ворогів преси», але ситуація не змінюється і навряд чи зміниться в найближчі роки. Політично активні росіяни борються з Путіним, а не з системою — у суспільстві навіть немає натяку на обговорення історії Росії останніх двох-трьох століть, коли створювалася імперія за допомогою захоплень, окупацій і анексій. Ця ментальна проблема росіян допомагає Путіну зберігатися при владі і знищувати будь-які свободи. Про демократію взагалі не йдеться.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20 036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Теги: Росіяни Росія Свобода слова Трагедія в Беслані Володимир Путін
ТОП-3 поглядів

3 дні
Тиждень
Місяць

Оксана Скиталінська
Суперфуд по-українськи. Що потрібно їсти щодня
20914
Наталія Кадя
Мурахи в голові. Як вимкнути погані думки
20900
Павло Казарін
У разі провалу. Що Київ робитиме з Донбасом?
18332
Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті НВ, напишіть, будь ласка, листа на адресу:
nv-opinion@nv.ua
Вибір редакції
Події

4 листопада, 15:48
Роковини смерті Каті Гандзюк. Всі подробиці та результати розслідування вбивства херсонської активістки
Події

4 листопада, 15:06
Аркадій Бабченко виїхав з України. Що про нього відомо і чому він покинув країну
Travel

3 листопада, 20:10
Мексиканське Сан-Франциско. Український мандрівник розповідає, як відшукав тезку американського мегаполісу

Євген Бистрицький

Філософ
Потенційний міжнародний скандал. Що не так зі створенням комітетів
19 серпня, 16:13
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Захисники офіційного статусу російської мови отримують чудову нагоду на захист своєї позиції

У списку запланованих для створення комітетів Верховної Ради є назва 7-го за списком комітету. Ця назва звучить так: Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, національних меншин і міжнаціональних відносин. Назва вказує на закладену внутрішню суперечність видів парламентської діяльності, передбачених для комітету.

Суперечність у тому, що питання захисту прав людини виходять за правові межі питань, пов’язаних з деокупацією та реінтеграцією тимчасово окупованих територій. Обсяг та зміст цих двох типів питань є різним.

Складність у тім, що назва комітету перелічує через кому, тобто ставить за рівнозначні завдання захисту універсальних прав людини та захисту свобод і нормування обов’язків громадянина України. Різницю можна відчути на відомих прикладах. Якщо згідно з Конституцією узаконеною державною мовою є українська мова, то статті Європейської конвенції з прав людини, до якої входить Україна, забороняють дискримінацію, наприклад, за ознакою мови. Так само щодо політичних чи інших переконань.

У саму назву комітету закладена вибухівка

Я вказую на цю різницю зовсім не для того, щоб, навпаки, заявити про необхідність дискримінації за мовною ознакою, скажімо, для тих, хто не є держслужбовцем та не вживає державну мову. Ця делікатна різниця між верховенством права, що орієнтується на захист універсальних прав людини, включаючи право на мовну недискримінацію, та верховенством чинного законодавства всередині країни, що захищає норму вжитку державної мови як офіційної, вказує на суть суперечності в назві комітету.

Назва примусово поєднує в собі завдання захисту, контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав людини та розробкою законодавчих ініціатив, спрямованих на нормування свобод та обов’язків громадянина. Поєднує необмежені персональні свободи людини незалежно від його громадянства та свобод громадянина, унормовані, тобто обмежені, національним законодавством.

У саму назву комітету закладена певна вибухівка. Я уявляю собі, як у цьому комітеті відбуватимуться зіткнення з прибічниками універсальної мовної свободи для громадян, тобто тими, хто, посилаючись на універсальні права, волатимуть за російську мову. А їм будуть вторити продажні російські кисельови. Вони будуть апелювати до універсальних прав людини і кричати на весь світ про дискримінацію, а тих, хто розуміє вказану різницю, називатимуть, як і зараз, «нациками». Як би останні не намагались вказати на відповідні статті Конвенції, які до певної міри регулюють такі конфлікти. Лише до певної міри, залишаючи щілину інтерпретації на розгляд самої держави, політиків — щілину, яку в кінцевому рахунку приходиться регулювати на рівні міждержавних стосунків. Як це ми маємо на сьогодні з угорським несприйняттям статті про мову в нашому внутрішньому освітньому законодавстві.

Захисники загально-офіційного статусу російської мови отримують чудову нагоду апелювати у захисті своєї позиції до патріотичних завдань відновлення державного статусу окупованих територій. Адже цей процес охоплює не лише правові питання відновлення та підтвердження всіх законних прав і обов’язків громадянина. Закон щодо деокупації і реінтеграції, як часто передбачається, має включати за необхідністю норми амністії та покарання. Безумовно, захист в цьому процесі (і надалі) невід’ємних універсальних прав людини, є першочерговим. І хто буде розбиратись, які саме права — універсальні права особи чи права українського громадянина — насправді порушені та вимагають захисту. Правова дилема і скандал аж до виходу на міжнародний рівень, закладені вже в самій сконструйованій назві комітету.

Я би ще додав до цих міркувань, що підтвердження і відновлення громадянства в правовій системі України є лише частиною складного завдання реінтеграції окупованих територій. Вони вимагатимуть також паралельного вирішення базових практичних питань інфраструктурної і економічної реінтеграції по всіх вимірах останніх. Для цього тут були б потрібні інші депутатські навички, ніж для вирішення складних і делікатних юридично-правових питань. Інші компетенції, ніж для продукування міжнародних скандалів та звернень до агресора для захисту язика. Інші знання, ніж для захисту глибинної культури, якою заражена агресивна мова північного сусіда.

На всякий випадок нагадаю, що попередньо назва була така — Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Вона набагато більш однорідна за змістом та потрібними компетенціями учасників. Інша справа, що нова ситуація вимагатиме більш активних, сильних правових рішень, а не продукування скандалів і нестабільності всередині та назовні.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь донашого телеграм-каналу Мнения НВ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Теги: Верховна Рада Російська мова
Головне
Події

4 листопада, 14:31
Спекотна, старіюча країна і суперінтелект. Якою буде Україна через 30 років
Футбол

3 листопада, 20:06
Українська Прем’єр-ліга. Динамо розгромило Львів, Зоря — Дніпро-1 — відео
Геополітика

4 листопада, 16:39
«Містифікація демократів». Трамп заявив, що немає причин аналізувати його розмову з Зеленським
Вибір редакції
Інтерв’ю

4 листопада, 09:30
В Україні я вперше познайомився з рейдерством — перше інтерв’ю з новим бізнес-омбудсменом
Події

4 листопада, 15:06
Аркадій Бабченко виїхав з України. Що про нього відомо і чому він покинув країну
Країни

3 листопада, 19:24
Від Самсона і Наполеона до англійців і самаритян. Репортаж НВ з одного з найбільш нетуристичних місць в світі
Показати ще новини
Україна
Світ
Київ
Бізнес
Техно
Погляди
Здоров’я
Спорт
STYLE
Лонгріди
Картки
LOL
Спецпроекты

Блискучі уми
Час змін з НВ
Здоров’я нації
Ukraine Economy Week
Головне про ринок тютюну.
Згадати все
У вогонь і в воду
Фото без правил

Читайте нас в соцмережах
NV.ua
Бізнес
Техно
Style
Радіо
Погляди
Слухайте нас
Завантажуйте додатки
Наші розсилки
Підписатися
Наші RSS
Контакти
Реклама
Правила використання
Використання авторських матеріалів
Договір користування
Політика конфіденційності

Е-mail редакції
news@nv.ua

Відділ реклами
sales@nv.ua

Радіо
radionv@nv.ua

E-mail журнала
letters@nv.ua

Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтом і правил використання матеріалів сайту. Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства “Інтерфакс-Україна”. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство ИнА “Українські Новини”, в будь-якому вигляді суворо заборонено, гіперпосилання на логотип «Українські Новини» обов’язкове. Цей ресурс — для користувачів віком від 18 років і старших.

https://nv.ua/ukr/opinion/volodimir-putin-i-beslan-svoboda-slova-v-rosiji-novini-rosiji-50038246.html